У середу 16го серпня 2006 р. в обласній бібліотеці імені Горького відбулось урочисте відкриття Канадсько-українського бібліотечного центру. Керівництво нашої головної книгозбірні уклало угоду про співробітництво з Канадським товариством приятелів України (осередок у Торонто). І тепер до Запоріжжя надіслано 18,5 тисяч примірників видань, зібраних у Канаді українською діаспорою. Це - книги й журнали з української історії, культури, мовознавства, літаратурознавства, мистецтвознавства, політології, економіки, релігії, художньої та дитячої літератури.
Безперечний інтерес у читачів викличуть видання з історичної тематики, особливо краєзнавчі. "Запорозька слава" Андрія Кащенка, "Незримі скрижалі Кобзаря" Дмитра Донцова, "Козацтво й Україна" О. Болотенка, "Від Гуляй-Поля до Нью-Йорка" Анатоля Така (Мартина Задеки), "Запорожжя XVIII століття" Наталі Полонської-Василенко та інші. Серед інших історичних цікавинок - журнал "Український Історик", книга "Півстоліття на громадській ниві" (про історію Союзу українок Канади), "Літопис Української Повстанської Армії" тощо.
Цікавими для нашого читача будуть видання літературознавчого та мистецтвознавчого характеру ("Леся Українка. Хронологія життя й творчості" Ольги-Косач Коров'юк, "Лесь Курбас у театральні діяльності, в оцінках сучасників і документах"), художні твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Богдана Лепкого, інших письменників, путівники, словники, енциклопедії, зокрема й всесвітньо відомі "Britannica" та "Americana". Розділ "Релігія" представляють двотомник "Мортилогія українських церков" і "Христіянський самвидав України" (документи, матеріали, тощо).
Уже з цього надто короткого переліку видно, що люди привезли до Запоріжжя не "на тобі, що мені не гоже", а прекрасну літературу. А книга звичайно ж, є найкращим подарунком.
Сім десятки років нам, радянським людям, вбивали в голови, що там, на "гнилому" Заході, живуть українці які тільки мріють про нашу смерть. І дисонансом цьому твердженню прозвучали 1988 року слова поета Івана Драча на зустріч із слухачами Київської вищої партшколи. Його запитали про українців Канади, США, Австралії та їхній націоналізм. На це Іван Федорович тоді відповів:"Дай Боже, нам з вами бути такими націоналістами, як вони там!". За п'ятнаднадцять років Незалежності можна було кожному переконатися в істинності цих слів. Адже ці люди віддавали все, що могли, на рідну землю. На жаль, їхні кошти часто-густо осідали в кишенях наших недобросовісних керманичів.
...А в середу один із залів бібліотеки був уквітчаний рушниками народної майстрині Запоріжжя Валентини Харлової. Гості з Канади, керівництво області, міста, Жовтненого району, журналісти й письменники входили сюди під звуки бандури. На урочистому відкритті Канадсько-українского бібліотечного центру виступили директор бібліотеки імені Горького Інна Степаненко, пані Марія Фішер та пан Іван Кузик з Канади, заступник голови обласної держадміністрації Микола Фролов, заступник начальника обласного управління культури й туризму Ірина Панькіна, священики УПЦ Київського патріархату й Греко-католицької церкви, голова Запорізької областої організації Національної спілки письменників Григорій Лютий та інші.
Прозвучали Державні гімни України й Канади, Микола Фролов і канадські гості перерізали символічну стрічку до кімнати, де представлені книги-подарунки від українців американського континенту.
В короткому інтерв'ю кореспондентові "ЗС" пан Іван Кузик сказав: - Сьогодні ми відкрили в Україні чотирнадцяту таку бібліотеку. Привезли книжки, що вийшли друком в діаспорі. Це - дарунок нашим братам і сестрам в Україні. Наша мета - привести книжки на східні терени України, де свого часу українські видання фактично заборонялися. Майже вся література привезена нами, видана українською мовою, лише деякі енциклопедії - англійською. Ми хочемо сказати братам і сестрам в Україні, що ми - далеко за океаном, але про свій рід не забули. І свою батьківщину дуже кохаємо. Я сам народився на чужині, але пишаюсь тим що є українцим. Такі центри ми відкрили в Луганську, Донецьку, Харкові, Одесі, Сімферополі, Севастополі, Сумах, Чернігові, Черкасах, Полтаві, Маріуполі та інших містах. Хочемо тільки одного: щоби читачі бібліотек користувалися цією літературою. У ній є те, що замовчувалось протягом довгих десятиліть.
Звичайно, наших гостей, зокрема пані Марію Фішер, вразило те, що в Запоріжжі не чути державної мови, що райони міста й вулиці названі іменами поневолювачів українського народу, а на майданах досить бовваніють пам'ятники катам України. На це голова Жовтневої районної адміністрації Запоріжжя Петро Зубков відповів, що нині він добивається, щоби перейменувати район, дати йому назву Олександрівський. Відповідно й вулицям потрібно буде повернути доревольційні назви.
Pilip YURIK, journalist, Zaporizhia.